27 років при владі: що зробили для України п’ятеро президентів?

У 1991 році за Акт про проголошення Незалежності проголосувало 90,23% населення України. На початку Незалежності наша держава мала армію, чисельністю 980 тисяч осіб, велику кількість військової техніки та ядерну зброю. Площа країни становила понад 603 тисячі квадратних кілометри, на території якої проживало майже 52 мільйони українців. Нашій економіці пророкували стрімке зростання, а країні небачений розквіт. Натомість вже у 1993 році Україна побила світовий рекорд із рівня інфляції, The Economist вніс нашу державу до першої п’ятірки країн, де діє «кумівський капіталізм». Ядерну зброю ми віддали в обмін на, як з’ясувалось, на неефективні домовленості, армію успішно розпродали. За 27 років Незалежності населення зменшилось на 10 мільйонів. А «братній народ», як нас донедавна переконували, анексував Крим та окупував Донбас. В країні панують олігархи та безкарність вищих чиновників, депутатів. Усі ці 27 років наші державні лідери стабільно повторювати одне і те саме: «реформи», «треба затягнути паски і буде краще», «у нас зростає ВВП», «покращення вашого життя», «жити по-новому», «геть корупцію». Проте єдине, що збільшувалось в Україні – це розміри чиновницьких маєтків, а до українців натомість приходили розчарування та революції. При тому ми й досі на кухнях, у маршрутках та на ринках вирішуємо, а хто ж з п’яти наших президентів був найкращим, так і не знаходячи остаточної відповіді. Що п’ять українських президентів зробили для держави? Та, хто з них дійсно розбудовував Україну? Про це «Вголос» запитував у експертів. «Завдяки президентам, яких ми обирали, у нас анексована територія, триває війна» Юрій Сиротюк, директор Українські студії стратегічних досліджень: Вибори в Україні — це наслідок грошових, адміністративних та інформаційних ресурсів. У світі зараз є популярний термін «медіакратія» — влада медіа, коли ЗМІ мають величезний вплив на маси. З 1991 року гроші, влада та інформаційні ресурси були зосереджені у колоніальних елітах – тих, хто спочатку був у Комуністичній партії, потім стали «червоними директорами», а згодом — олігархами. Але не варто забувати: жодного українського президента у нас не обирали під «дулом автоматів». За них всі українці добровільно віддали свої голоси. П’ять президентів України відображають те, ким в нас є політичні еліти та кого виборець хоче бачити при владі. Це показує, що українці самі не хотіли голосувати за зміни, ми хотіли «законсервувати совок». У 1991 року президентом ми обрали члена КПУ, який ще у 1989 році вимагав заборонити «Народний рух України», — Леоніда Кравчука. Далі — чомусь президентом України став не Левко Лук’яненко чи В’ячеслав Чорновіл. Натомість українці проголосували за Кучму, який був залишками радянської дійсності. Він в Україні замість будувати незалежну державу, продовжив традиції соціального реалізму: побудував олігархат, не сприяв розвитку України, як суверенної від Росії держави, сприяв приходу до влади Медведчука. Й досі ми згадуємо про його причетність до вбивства Гонгадзе та Чорновола. Частково почав сприяти розвитку національної ідеї лише Віктор Ющенко, який хоч щось зробив для визнання Голодомору та хоч і в кінці своєї каденції дав звання Героїв України Степану Бандері та Роману Шухевичу. Проте вже після того, як Янукович прийшов до влади – все знову замінилось тотальною русифікацією. І як наслідок – Революцією гідності та тим, що це гарант взявся розстрілювати власний народ. Теперішній президент Петро Порошенко, розуміючи, що в Україні є запит та націоналістичні ідеї, почав «косити» під націоналіста. Але тут парадоксальна ситуація: з одного боку в школах та у ВНЗ у нас збільшують кількість дозволених для вивчення предметів іноземними мовами, ми нічого не робимо, коли сусідні держави звинувачують нас тому, що українці ніколи не робили, Степану Бандері та Шухевичу й досі не повернено статусу Героїв України, нас і далі крадуть. Хіба це патріотизм? Завдяки президентам, яких ми обирали, у нас анексована територія, триває війна, у країні економічні негаразди та масштабна корупція, через що з держави масово тікають українці. А національна ідея, громадське суспільство у нас визріває не завдяки діям влади, а всупереч. І таке триватиме і далі, якщо ми не навчимось обирати гідних кандидатів, яким потрібна держава, а не шоколадні заводи. «За часів Кучми нам сказали, що Росія ніколи не нападе на Україну» Олег Жданов, екс-працівник Генштабу, військовий експерт: На початку Незалежності у нас була одна із найчисленніших армій на європейському континенті. Наше озброєння було розраховане на мільйон військових. Але через економічне становище, практично дефолт країни, утримання багатьох видів зброї, зокрема і ракетних військ тактичного призначення було економічно важко. Плюс на Україну тиснула міжнародна спільнота, яка вимагала від нашої держави віддати ядерну зброю. І ми роззброїлись. Проте я, як військовий вважаю, що тактичну та оперативно-тактичну ядерну зброю потрібно було залишати Далі протягом усіх років незалежної України ми спостерігали, як наша армія роззброюється. Логіка тодішніх президентів була такою: немає зовнішньої загрози, не потрібно озброєння. Так, спочатку за часів Кучми нам сказали, що Росія ніколи не нападе на Україну. Потім за часів Ющенка українським військовим повідомили, що Західні країни не збираються воювати з Україною. За часів третього президента України, наші військові навіть не брали участі у іноземних навчаннях. Ми на полігонах воювали самі з собою Тобто логіка була така: ми ділили Україну і Захід протистояв Сходу, Північ Півдню. Це і призвело до нехтування нашою національною безпекою. Не можна казати, що Порошенко відновив українську армію, бо у 2014 році попри все в Україні все ж була своя зброя і ми могли укомплектувати армію. Але президент на той момент не захотів відповідно до Конституції України відкрито застосувати армію для протистояння російським найманцям. Згадайте, влітку 2014 року наші ЗСУ розпочали успішну наступальну операцію на позиції бойовиків. Але тоді чомусь президент зупинив це, домовившись про «перемир’я». А це дало Росії час перегрупуватися та підтягнути підкріплення у вигляді регулярних військ. Відтак, у нас анексовані території та триває війна також і через те, що українським президентам не хотілось займатись обороною. «Всі українські президенти заробляли на продажі зброї» Окрім того, усі наші президенти заробляли на продажі нашої зброї. Це робилось через безпечність та відсутність ймовірного противника, нехтування ймовірними загрозами. Наші президенти жили в атмосфері благополуччя, мовляв в України немає ворогів, нікому не потрібна наша земля. Після розвалу Радянського союзу в Україні була велика кількість зброї і ми почали її масово розпродувати. На світових ринках українська зброя користувалась попитом. Ми озброєння продавали всюди, кому тільки могли. Найбільше зброї ми продали за період президентства Леоніда Кучми: продавали все: починаючи від стрілецької зброї, закінчуючи серйозними видами озброєння. Схожа тенденція продовжилась за Ющенка. А вже за Януковича продавали все, що могли і що залишилося. Безвідповідальність наших президентів призвела до того, що в України не було концепції національної безпеки, ми ніколи не прораховували склад ЗСУ щодо військової необхідності у разі агресії. І ці всі дії призвели до війни в Україні. «Низький рівень життя – це відповідальність президентів» Андрій Новак, голова Комітету економістів України: У роботі українських президентів, крім Януковича, який взагалі стріляв у свій народ та кинув державу напризволяще і втік у Росію, можна знайти, як позитивні, так і негативні моменти. Але судячи з того, що в Україні зараз найнижчий рівень життя на європейському континенті, – це все наслідок діяльності наших лідерів. Бо із пострадянськими та постсоціалістичними країнами Європи ми стартували приблизно з однаковими економічними показниками. І навідмінно від них, ми не зробили жодних ефективних реформ, які б суттєво вплинули на наш економічний стан. А тому маючи значно більше ресурсів від наших сусідніх країн, ми перебуваємо у значно гіршій економічній ситуації. Те, що Україна має внутрішній борг у розмірі понад 77 мільярдів доларів, українці тікають закордон, падає гривня, а 25% населення, за даними Світового банку, живе за межами бідності – це все наслідки колективної діяльності українських президентів. Якщо конкретно, то за Кравчука українська економіка пережила гіперінфляцію. За час правління його правління в країні вживалась бартерна економіка. За Кучми у 1996 році була введена в обіг гривня, і через це припинилась гіперінфляція. Тоді ж ми перейшли до ринкових відносин. Але через необдуману приватизацію, коли великі державні підприємства буквально «роздавалися», в Україні з’явився клас олігархів. Головною заслугою Ющенка, ще на посаді прем’єр-міністра за часів правління Кучми, було виведення української економіки з режиму постійного падіння у ріст. Якщо брати до уваги динаміку ВВП України, то найбільше його зростання було за часів президентства Віктора Ющенка. Після себе він залишив економіку України у доволі хорошому стані, оскільки за часів Януковича по інерції, два роки зростав внутрішній валовий продукт. А потім за четвертого президента починаючи із 2012 року відбулось різке падіння української економіки. Це доводить те, що метою Януковича був не розвиток України, а її знищення. За діючого президента ВВП продовжувало падати, різко знецінилась гривня, ми вкотре пережили інфляцію. ВВП почало зростати лише відносно недавно, у 2016 році. Хоча ці цифри настільки мізерні, що цього ніхто не відчуває. Така криза за часів Порошенка сталась частково через те, що Росія напала на нас, але у більшій мірі це сталось через жалюгідне управління економікою та відсутність реформ. «Відповідати за дії влади мусять і громадяни України» Олесь Доній, політолог: Українці повинні усвідомити, що проблема не лише у владі, а у нас самих. Після здобуття Незалежності у державі запрацювала представницька демократія, а це означає, що керівництво нам призначають не з Москви чи Варшави, а його самостійно обирає український народ. Відповідати за дії влади мусять громадяни України. Ми наразі не хочемо цього робити. Натомість вдаємо, що депутатів і президентів нам присилають з Марсу. Нам неможна власні проколи на виборах постійно скидати на фінанси, медійні маніпуляції. У виборчій кабінці залишається людина із своїм сумлінням, і вона обирає того чи іншого кандидата. Ви вдумайтесь: українці з усіх п’яти президентів не обрали жодного, хто виборював Незалежність. Всі ті, хто на початках 90-х років боролися за вільну Україну, голодували під час Революції на граніті, виявились непотрібними власному народу під час президентських виборів. І так було починаючи із Лук’яненка та Чорновола. В українців завжди був вибір, натомість вони обирали тих, хто замість інтересів держави, відстоював свої. Наші громадяни ніколи не хотіли, щоб до влади прийшов чесний та принциповий президент. Українці не хочуть бачити при владі чесних і принципових політиків, їм цікавіші ті, хто б сам крав і допомагав красти їм. Під час виборів громадяни України не звертають уваги на моральні якості кандидатів у президенти і у цьому є величезна проблема. І поки ми не навчимось правильно обирати – ситуація в цій державі не зміниться. Бо українські президенти – це відображення стану суспільної

Источник

Оставить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *